Щоби вени бачили сонце

Перевод Петро Домаха


http://proza.ru/avtor/dionisiy



«Чтобы вены видели солнце»  на украинском языке.




Старий міський парк. Зустрілися через роки. Він упізнав її за усмішкою. Тією, що ховається у кутиках опущених губ. Усмішкою, яка відкривалася лише Йому...
Вона:
Поглянь, я інша! Вже не пам'ятаю місця де розчинилася, розтанула. Тільки ім'я не підвладне часу. Воно захоплено продовжує жити навіть тоді, коли душі наші злітають-сповзають як літнє сарі з матових плечей індійки... Я інша тепер. Хочеш, неправду свою розмотаю?
Грішна і здатна на крадіжку я. Викрадаю спокій і сни. А коли у гніві, то цуплю чуже щастя... Досить? Чи й далі розмотувати брехню?
Він:
Я кохаю тебе... З виворітного боку... Кохав і кохаю, як раніше. Мій світ не зраджуй, коли зрікаєшся інших всесвітів. Викликав я мантрами божества, щоб просити у них твоєї появи... Хочеш, я прочитаю тобі Ведичні вірші? У них купаючись, очистишся від мук... Муки твої - як діти. Не мої і не твої, а наші. Тільки наші діти не вибрали нас.
Вона:
Інша я! Не віриш? Ось поглянь! На мені з'явилися шви. Я латала їх тонкими ниточками віри. А потім розпорювала нігтями. Щоби вени бачили сонце.
Він:
Ти блаженство, загорнуте у мій страх. Що мені ті рубці? Хіба не дозволиш цілувати твої стопи ніжніше за шрами? Шостий лотос поміж твоїх брів і дві пелюстки були мені водою і світлом. Інші мені вже не потрібні. Ти була й залишишся завжди моєю. Першою.
Вона:
Я інша! Ну ж бо, подивись! Стерлися й осипалися фарби мої. Мовчки приймала отруту розлук. І кохала тебе намарно. Від маківки з павутиною запитань аж до кінчиків ніг та рук. Я інша. Буваю небезпечною, коли оголюю правду свою, як тіло.
Він:
Звільнений за життя тобою. І пробачений ніжністю твоєю за гріхи попередніх народжень. У цьому світі назв і форм мені потрібне лише твоє смирення. Розчинися в мені, як зернятко рису. Почуваюся усім – якщо ти в мені. Я – сон, коли розділяєшся ти і йдеш...
У вищій таємниці речей пізнав свою суть. А гра твоїх слів - сценарій звуків, стишених моїм запереченням... Запереченням усіх розлучень. Отих, які може придумати тільки Жінка...
І що мені старі фарби? Поцілуй мене любенько...


Текст на русском языке здесь:

http://proza.ru/2007/07/24-12


Рецензии